16.05.17

Нова розкіш і штани за 23 тисячі

Ведучі Євробачення 2017

Стаття Чарлі Портер «Про що ми говоримо, коли говоримо про розкоші?» підштовхнула мене до наступної інтерпретації, доповненої власними думками:

Сьогодні мода і розкіш, хоч вони й часто перетинаються, є зовсім різними за своєю суттю. Щоб стати модною, річ зовсім не має бути розкішною. Це брехня, придумана бізнесом. Найбільш важливі модні відкриття – футболка, джинси і кросівки – найпростіші речі. Крім утилітарної функції, вони дають можливість виражати ідеї, смаки, переконання. Якраз це мода. Але не розкіш.

Протягом ХХ століття ідея розкоші повністю протухла – в 1990-х запанував мінімалізм, кежуал, гранж, треш. Тоді нову еру розкоші почали конгломерати, які недорого скуповували нікому не потрібні старі марки і наймали туди радикальних креативників (Джон Гальяно, Александр Макквін, Том Форд). Завдяки їхнім талантам логічний рух моди до кежуалу і мінімалізму повернули на 180 градусів – до гламуру і розкошів. Тоді анти-гламур пропагували Міучча Прада і японці. Але на анти-гламурі заробляли не менше, маскуючи все під «приховані» чи то «інтелектуальні» розкоші. 

До секти «інтелектуальних» пізніше вступили також Мартін Марджела, Рік Оуенс та Раф Сімонс. Потім виявилося, що Мартін не лише ховається від журналістів, а й роками не працює в Будинку свого імені. Подальше рішення власників Maison Margiela – осиновий кілок в ДНК бренду – замість «невидимки», найскандальніший екс-наркоман, позер і взагалі «святий» гламуру нульових.

Раф Сімонс нічим не кращий – він взагалі ілюстрація того, наскільки мода нещира. Вдумайтеся: з мінімалістичного Jil Sander перейти в супер-люксовий Dior (зі сльозами на очах), у фільмі «Dior і я» знову плакати й тремтіти, в результаті звільнитися «за власним бажанням», щоб «жити спокійним життям», а зрештою кинутися підіймати американський бренд мас-маркет трусів Calvin Klein. Сімонс – геній, але який же верткий хамелеон. «Наша мимра» таких називала «предпріїмчівий». 
Розкіш бути собою
Підприємливою мусить бути мода як система, як індустрія: хтось продає побільше, хтось подорожче – всі мріють, щоб і так, і сяк. А для цього потрібен передбачуваний клієнт, якого легко задовольнити, розкрутити або надурити. 

Головна мета дурників – "розкішне життя" – бажання пускати пил в як в очі оточуючих, так і у власні дзеркала (згадайте Пшонків з Януковичами). Розумні люди себе ні з ким не порівнюють і тому апріорі в такі ігри не забавляються. Якщо хочуть унікальності і якості – шиють на замовлення, а не переплачують за бренд. Якщо розкіш – то економія часу і «аби зручно», як Стів Джобс. 

Рей Кавакубо – не розкіш. Рік Оуенс – не мода, Вествуд – насмішка над модними дурепами. Гоша і Демна – треш і ще більша насмішка. Кожен з них добряче гепнув по моді.
Робота Террі Мюглера
Але є ще мода як творчість – Лакруа, Мюглер і Маквін були недосяжні. Гальяно був неперевершений в Dior і дуже добре справляється з кравецькими канонами Margiela. Крістофер Кейн, Мері Катранзу, Крейг Грін, Джонатан Андерсон – дуже хороша молода кров світової моди ХХІ століття з Британії. З Франції й Італії такого рівня креативу не видає ніхто з молодих. Серед українських в цей ряд цілком вписалися б Антон Белінський, Маша Рева, Яна Червінська (якби до модного Києва така сама увага, як і до Лондона). 
Робота Яни Червінської
Щодо інших (як наших, так і крутих закордонних, аж до Лагерфельда) – дуже помітно, що мусять тягнути лямку. Є багацько тих, що гарно почали, мають зв’язки чи широкі фінансові плечі, але творчий запал згас. Тут ще темпи індустрії моди – попробуй горіти чотири сезони щороку. 

Справжня розкіш – робити те, що хочеш, а не чого від тебе чекають і аж ніяк не те, що ти мусиш. Чого чекають від українського дизайнера? Якого розвитку? Напевно, нових колекцій найбільше чекають організатори фешн-віків. Чи чекають клієнти нових пальто, суконь, светрів, взуття? При сьогоднішньому перенасиченні ринку, навряд. 

Що таке мода сьогодні? Крій? Ідея? Матеріал? Пошук ідеалу? Розкіш?

Коли ми говоримо про моду, яка визначає час, ми не говоримо про розкоші. Міні-спідниці 60-х, кльоші 70-х років, широкі плечі 80-х років. Що сьогодні (буду вдячний за коментарі)?

Слово "мода" має більш широкий сенс: мода про те, яким є суспільство в певні періоди, а не тільки про гардероби тих, хто може дозволити собі розкішний дизайнерський одяг.

«Мода і розкіш явно різні сутності, які співживуть в одному місці» - доходить висновку Чарлі Портер. Хіба не було б здорово спробувати і дати кожному з них трохи окремого простору? Є так багато люксових брендів, які витрачають стільки часу і сил вдаючи, що вони модні. Якщо середній вік вашого клієнта за тридцять, чому середній вік моделей у вашому шоу до двадцяти? Якщо основа вашого бренду традиційний дизайн, який ніколи не змінюється, навіщо вам сезонні колекції, навіщо нещадне і безглузде посезонне переосмислення знайденої гармонії? 

Найкращий бренд не повинен мати нічого спільного з модою. Свобода творчості, праця на своїх власних умовах – це справжня.

Чому молоді дизайнери вважають, що вони повинні заснувати лейбл, який буде актуальним все життя? Погляньте на музику: природно, що гурти розпадаються через кілька років. Навіщо грузнути в довгостроковій бізнес-структурі, якщо ви міняєтеся щодня? 

Якщо аргументом є заробляти гроші, то в Україні, як показало останнє Євробачення, свої економічні закони і своя логіка розкошів. Щоб продати штани за 23 тисячі гривень (885 долярів) зовсім не обов’язково бути заснованим 1952 року кутюрним брендом Givenchy. Не треба показувати колекції Haute Couture в Парижі, навіть гульфик не треба прикрашати ручною вишивкою найвищої художньої майстерності. Треба просто мати руку і виграти тендер. Платники податків легко заплатять за одні штани трохи більше семи мінімальних зарплат. Розкіш? А загальна вартість сценічних костюмів ведучих близько 895 тисяч гривень (35 тисяч зелених (280 мінімальних зарплат)) – це не розкіш? Звичайно хлопці чудові і виглядали прекрасно (тих хлопців не зіпсував би й найдешевший одяг чи його відсутність), але штани за 23 000 виглядали на всі гроші?

Нова розкіш – в голові, а не на дупі. Про це яскраво засвідчила перемога людини, яка з точки зору традиційних критеріїв розкошу була одягнута чи не найгірше. Коли ми зрозуміємо, що «Європа» - це глибше, ніж зовнішній лоск? При словах «європейський шик» мені одразу згадується молода французька режисера, з якою я познайомився в готелі в Тунісі – розбурхана, в брудній майці і дертих шортах, але переповнена творчими ідеями. В тому ж готелі я познайомився з росіянкою: на підборах, «з іголочки», в повному макіяжі (навіть на пляжі) і всі розмови лише про хлорку в басейні і меню за снідаком. В першої розкіш була в голові, в другої – на тілі. Кого обрали б ви?
Переможець Євробачення 2017
Читайте також:


Розкішно ваш
Мирослав Мельник )

Немає коментарів:

Дописати коментар